Є цифра, яка перевертає звичне уявлення про те, що «надійніше». Її наводить медіатор і кандидат юридичних наук Олег Горецький у статті «Конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок»: судові рішення в Україні виконуються добровільно лише у двадцяти-двадцяти п’яти відсотках випадків, тоді як медіаційні угоди — у вісімдесяти-дев’яноста.
Різниця разюча, і пояснюється вона не суворістю санкцій. Причина психологічна, і дослідники називають її ефектом приналежності. Рішення, яке людина виробила сама й до якого дійшла добровільно, в яке вклала власний час і зусилля, вона сприймає як «своє» — і охоче виконує. Рішення суду, нав’язане ззовні незалежно від її волі, лишається «чужим» і «несправедливим», навіть якщо воно цілком законне й обґрунтоване.
А «чуже» сторона, що програла, виконувати не поспішає — і шукає будь-яку можливість його обійти, оскаржити чи затягнути. Судове рішення вона бачила не як спільно знайдений вихід, а лише як поразку, і ставиться до нього відповідно. Медіаційна ж угода, навіть якщо передбачає значні поступки, сприймається як «та, яку я сам обрав за найкращих із можливих обставин», — і це принципово інша мотивація щодо виконання.
Звідси прямий практичний висновок: виграний суд — це ще не отримані гроші чи майно, а лише підстава для нового етапу. Примусове виконання має власні витрати, затримки й ризики, і навіть після нього гарантій немає. Натомість угода, до якої сторони дійшли самостійно, виконується здебільшого без жодного примусу — бо обидві бачать у ній власну вигоду.
Але навіть найкраще відчуття «авторства» не замінить чітких формулювань — і це друга половина рецепту. Стійка угода, наголошує автор, має містити конкретні зобов’язання з точними сумами й реквізитами, реалістичні строки, чітку ідентифікацію того, хто й що має зробити, механізм підтвердження виконання, прописані наслідки невиконання та баланс інтересів сторін. Розмите «сторони вирішать питання в розумні строки» — це не угода, а запрошення до нового конфлікту, бо кожна сторона тлумачитиме його на свою користь.
Окрема поширена помилка — підписувати угоду в стані виснаження, наприкінці довгих переговорів, коли обидві сторони готові погодитися на будь-що, аби закінчити. Така угода юридично вразлива й практично нестійка. Правило просте: якщо відчуваєте, що «підписали б зараз що завгодно» — зупиніться, візьміть паузу й перечитайте документ на свіжу голову, а за потреби — з юристом.
Посилити документ можна нотаріальним посвідченням, яке підвищує доказову силу й знижує ризик оскарження, або затвердженням його судом як мирової угоди — тоді він виконується за виконавчим листом без нового позову. Як скласти угоду, яку справді виконуватимуть, і які помилки руйнують навіть добрі домовленості, Олег Горецький пояснює в посібнику «Сам собі медіатор». Книга доступна наRozetka та в «Епіцентрі».
